15 листопада 2025 року
Дрібні жуйні тварини, такі як вівці й кози, відіграють важливу роль у житті фермерів у багатьох регіонах. Сімейні фермери, особливо жінки та молодь, покладаються на цих тварин для отримання харчів та інших корисних продуктів, таких як вовна й шкіра, для отримання доходу.
Вони забезпечують гноєм для удобрення посівів, слугують страховкою від неврожаю й посухи, а також сприяють економічному розвитку країн й загальному добробуту громад. Дрібні жуйні тварини часто є найважливішим, а іноді і єдиним активом, на який покладаються деякі групи населення для виживання. У цих громадах Чума тварин дрібних жуйних (ЧТДЖ) – висококонтагіозна вірусна хвороба, що становить серйозну небезпеку для овець, кіз та деяких видів диких жуйних тварин завдаючи руйнівних наслідків.
Ніколи не забудуться страждання, здивування і біль на обличчях жінок і чоловіків, які тримали в руках своїх кіз, що помирають, від яких так багато залежало їхнє життя – кіз, що гинули від хвороби, якій можна було на 100% запобігти. Це ЧТДЖ – не просто вірус, а руйнівник життів.
Д-р Паула Мензіс, президент Міжнародної асоціації ветеринарів-вівчарів і учасниця правління Міжнародної асоціації козівників.
З моменту свого першого виявлення в 1942 році ЧТДЖ поширилася на понад 70 країн Африки, Азії, Близького Сходу й Східної Європи, закріпившись у багатьох регіонах. Втрати, спричинені ЧТДЖ, виходять за межі уражених тварин, вони включають зниження продуктивності, що призводить до зменшення доходів від стада, втрату харчування і навіть втрату способу життя. «Для кочових скотарів ЧТДЖ – це більше ніж хвороба, вона загрожує їхньому способу життя, продовольчій безпеці й культурній ідентичності», – каже експерт зі скотарства д-р Амарсанаа Лхагвасурен. «Дрібні жуйні тварини відіграють центральну роль у їхньому способі життя».
У 2015 році Продовольча й сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй (ФАО) та Світова організація здоров’я тварин (СОЗТ, заснована як МЕБ) започаткували Стратегію контролю й ліквідації ЧТДЖ у світі (СКЛС ЧТДЖ) з амбітною метою ліквідувати хворобу до 2030 року. Через десять років ми бачимо, що стійкі, скоординовані зусилля у світі залишаються такими ж важливими, як і будь-коли, для забезпечення ліквідації ЧТДЖ та зміцнення стійкості громад, які залежать від дрібних жуйних тварин.
Під час спалаху ЧТДЖ в районі Масаї я бачив, як пастухи були спустошені втратою 10-20 кіз на день з отари, що налічувала 600-1000 овець і кіз. У Бурунді я спілкувався з фермерами, які мали по 5-10 кіз, і вони втрачали їх через ЧТДЖ, що приводило їх у відчай, оскільки їхні діти більше не могли ходити до школи.
Д-р Адама Діалло, експерт з питань ЧТДЖ й учасник Консультативного комітету з питань ЧТДЖ.
Подальше поширення ЧТДЖ у нові регіони і її закріплення в ензоотичних районах, що посилюється обмеженим доступом до ветеринарних послуг для маргіналізованих громад, робить ліквідацію хвороби складним, але не неможливим завданням. Успіх залежить від впровадження таких ключових заходів, як суворий контроль переміщення худоби, вакцинація, навчання, інвестиції в добре оснащений ветеринарний персонал й підтримка популяцій, найбільш вразливих до хвороби.
Жінки та молодь, зокрема, часто першими виявляють ознаки хвороби у тварин, оскільки вони тісно залучені до щоденного догляду за ними. Попри це, вони залишаються недостатньо представленими в офіційних ветеринарних системах, виключені з ключових процесів прийняття рішень і недостатньо оснащені для ефективного реагування на хворобу. «Ми маємо визнавати, підтримувати й підсилювати голоси кочових жінок та молоді», – закликає д-р Лхагвасурен. «Жінки та молодь не є просто бенефіціарами втручань. Вони є важливими партнерами та лідерами, чиї знання, турбота й погляди мають вирішальне значення для успіху зусиль з ліквідації хвороби». Д-р Мензіс поділяє цю думку, додаючи: «Залучення кочових скотарів, особливо жінок та молоді, не є опціональним; це є необхідною умовою для ліквідації ЧТДЖ».
Коли сім'ї мають економічну незалежність, вони здатні краще планувати своє життя, їм більше не доводиться переїжджати на великі відстані, щоб вижити, що зменшує незаконне переміщення худоби й сприяє регулюванню міграції з сільської місцевості до міст. Вони можуть віддавати дітей до школи, диверсифікувати доходи сім'ї, краще дбати про довкілля й опосередковано сприяти розв'язанню проблем безпеки, особливо в умовах зростання нестабільності, зміни клімату та інших нових загроз.
Чума дрібних жуйних тварин стосується не лише захворюваності та смертності овець та кіз, але й засобів до існування, харчування, здоров'я та доступу до освіти та медичного обслуговування. Тому СОЗТ закликає своїх учасників взяти на себе зобов'язання посилити співпрацю та взаємодію для реалізації узгоджених стратегій ліквідації цієї хвороби. Це можливо лише за умови скоординованих і узгоджених зусиль з мобілізації ресурсів. Чума дрібних жуйних тварин є пріоритетною хворобою, і її ліквідація залежатиме від зобов'язань учасників та їхньої спроможності мобілізувати внутрішні ресурси. Ми закликаємо уряди й партнерів, що надають ресурси, визнати фінансування заходів з ліквідації цієї хвороби пріоритетним завданням. Таким чином ми зможемо захистити засоби до існування, посилити продовольчу безпеку й побудувати стійке майбутнє для громад, які залежать від дрібних жуйних тварин як джерела засобів до існування.